Чи завадив їм дим із Москви у 2026 році бачити російські воєнні злочини протягом чотирьох років?

Вже певний час існує спосіб здалеку розпізнати викривлену упередженість в обговоренні російського вторгнення в Україну.

П'ятеро людей убито внаслідок російської атаки на мікроавтобус із цивільними
Росія атакує дитячу лікарню в Україні: скільки протестів буде проти цього?

На випадок, якщо хтось останнім часом жив на іншій планеті, нагадаємо: 24 лютого 2022 року Росія розпочала неспровоковане повномасштабне вторгнення в Україну — війну, яка сама по собі є злочином і супроводжується численними звірствами з боку окупантів. З першого ж дня вторгнення російські війська вбивають беззбройних українських цивільних, зокрема й дітей. Росія продемонструвала свою сутність як держави-терориста, вчинивши масові вбивства, подібні до тих, що сталися в Бучі та Ізюмі, де беззбройних мирних жителів — включно з дітьми — холоднокровно вбивали, часто зі зв’язаними за спиною руками.

Від початку вторгнення Росія систематично завдає ударів по цивільних об’єктах в Україні: житлових будинках, школах, дитячих садках, лікарнях, храмах, музеях, університетах... Згадаймо, наприклад, російський удар по лікарні «Охматдит» — найбільшому в Україні дитячому медичному центрі — 8 липня 2024 року, здійснений за допомогою крилатих ракет Х-101, оснащених бойовими частинами вагою 450 кг. До того ж, як я зазначав тут ще в березні минулого року, на той час Росія вже здійснила напади на 642 культові споруди та релігійні об’єкти в Україні — 596 із яких були християнськими церквами та релігійними будівлями, — і багато з них було зруйновано. Це воєнні злочини, щодо яких певні «християни» (цей термін варто було б узяти в ще більші лапки), що симпатизують Путіну, не сказали ані слова.

Енергосистема України також стала однією з цивільних цілей загарбників. Фактично, Росія щозими систематично завдає ударів по українських електростанціях, щоб — у прямому сенсі — заморозити цивільне населення України до смерті. Як і у випадку з іншими російськими атаками на цивільні об’єкти в Україні, дехто волів мовчати про ці злочини — можливо, тому, що не вбачав нічого неприйнятного в бажанні Путіна заморозити українців, так само як не бачив підстав для нарікань на його намір убивати їх у власних домівках, школах, лікарнях чи храмах.

Цілком природно, що українці втомилися протистояти цим атакам наодинці. Вже певний час Україна відповідає на російські напади ударами у відповідь по стратегічних об’єктах на території самої Росії — зокрема по нафтопереробних заводах та підприємствах, що постачають пальне для танків, ракет, літаків і кораблів окупаційних військ. Здійснюючи ці удари у відповідь, Україна робить цілком законний крок, переносячи війну на територію агресора — подібно до того, як це робили союзники, завдаючи ударів по Німеччині та Японії під час Другої світової війни. Принцип простий: якщо не хочете, щоб вас атакували, не вторгайтеся до іншої країни й не вбивайте її цивільне населення.

Our long-range responses had a very significant impact in the Moscow region last night. One of Russia’s key oil industry facilities and the aggressor’s logistics facility were hit. These are billions of dollars that sustain the war machine. The systems used included FP-1, RZ-100,… pic.twitter.com/ka5mlDSgb7

— Volodymyr Zelenskyy / Володимир Зеленський (@ZelenskyyUa) September 20, 2026

Протягом останніх кількох годин Україна успішно завдала удару по російській нафтовій промисловості в Московській області. Це відео, опубліковане сьогодні вранці Президентом України, демонструє наслідки того, що він цілком слушно називає «відповіддю великої дальності». Варто пам’ятати, що цього тижня Росія випустила по Україні 2000 ударних безпілотників і 19 ракет, багато з яких були спрямовані проти цивільного населення. У середу ми стали свідками російської атаки на мікроавтобус із цивільними в Нікополі, внаслідок якої загинуло п’ятеро людей. А вчора, під час атаки на цивільні об’єкти в Києві, росіяни вбили матір і двох її маленьких дітей у Фастівському районі: вони загинули саме тоді, коли вона вкладала дітей спати у власному домі.

Цієї неділі — як це вже стало звичним — дехто з тих, хто ніколи не каже ані слова про російські злочини в Україні, висловив обурення, побачивши палаючі нафтопереробні заводи Москви. Співчуття, якого вони не виявляють до українських цивільних — чи навіть до дітей, вбитих під час сну у власних домівках, — сьогодні спрямоване на російську нафтову промисловість. Чи це дим із Москви у 2026 році заважав їм досі бачити російські злочини в Україні? Чи мають вони що сказати про будинки, школи, лікарні, культові споруди, музеї, дитячі садки та церкви, атаковані росіянами в Україні, чи вони приберігають свою фальшиву жалість, яку демонструють зараз, виключно для російської нафти?