Україна, справедлива справа, яка призвела до падіння багатьох масок

Чотири роки тому, рано вранці 24 лютого 2022 року, Росія розпочала масштабне, нічим не спровоковане вторгнення в Україну.

Мовляв, Україна не може перемогти Росію: ще казали, що це триватиме кілька днів
Польща прийшла на допомогу Україні з чудовим жестом у холодні та темні часи

Не можу не згадати, що деякі люди тоді стверджували, що Україна впаде за кілька днів або, щонайбільше, за кілька тижнів, що українці не мають жодних шансів проти такої великої держави, як Росія, і що вони повинні здатися. Чотири роки потому Україна не тільки все ще чинить опір, але й навіть повертає окуповану територію, тоді як Росія зазнає колосальної кількості жертв і матеріальних втрат, досягаючи точки, коли її засоби ведення війни стають дедалі ненадійнішими.

Україна дала і продовжує давати світові чудовий урок мужності та патріотизму. Протягом чотирьох років ця країна була першою лінією оборони західної цивілізації від варварства. Моральний обов'язок вільних країн — допомагати українському народу чинити опір і перемагати загарбників, доки останній російський солдат не покине територію країни, куди його армія ніколи не повинна була вступати. Справа України — це справедлива справа: справа народу, який захищає свою батьківщину від вторгнення, яке він не провокував, від значно переважаючого ворога, який вважає, що має право захоплювати сусідні країни, посилаючись на марні націоналістичні аргументи.

Мужній український опір викликає захоплення не лише у тих із нас, хто підтримував їхню справу з самого початку. Слід також визнати, що ця справедлива справа призвела до викриття багатьох людей в інших країнах, викриваючи риторику та принципи, які деякі урочисто проголошували. Це була передбачувана реакція, принаймні в деяких випадках.

Найбільш очевидним прикладом є крайні ліві, які завжди готові підтримувати та надавати перевагу диктатурам і злочинцям усіх мастей, з єдиною вимогою – щоб вони поділяли свою ненависть до Заходу. Крайні ліві вже давно використовують такі слова, як «імперіалізм», у своїх промовах, завжди спрямовуючи їх проти західних і демократичних країн. Знову ж таки, як це сталося з Радянським Союзом, коли справжній імперіалізм показує своє обличчя, крайні ліві мовчать або навіть стають на бік імперіалістів, як вони робили протягом останніх чотирьох років (і до цього, з моменту анексії Криму Росією) з повною безсоромністю.

Ще більш несподіваною виявилася позиція частини правих. Я не маю на увазі крайніх правих, справжніх, тих, хто ненавидить лібералізм і демократію і захоплюється тиранами, такими як Путін. Я маю на увазі людей, які багато говорили про патріотизм і суверенітет, згадуючи захопливі подвиги національних героїв з нашого минулого проти всіляких загарбників, але тепер, з різних причин, вони хочуть, щоб український народ здався, і атакують тих з нас, хто підтримує Україну, кажучи нам, що нам слід йти і боротися проти загарбників — дурний і демагогічний аргумент, який показує, що частина правих опинилась у такій самій інтелектуальній та моральній бідності, як і крайні ліві.

Я вже попереджав раніше, що ці мерзенні реакції подають підґрунтя пропагандистам, які, якби завтра напали на Іспанію, сказали б те саме, що вони говорять зараз про Україну. Ті з нас, хто справді захищає мир, відкидають думку про те, що він полягає в тріумфі бандитизму. Мир без поваги до суверенітету та незалежності сусідніх з Росією країн – це не мир: це гноблення – тобто те, що вже зазнали українці та інші народи, які звільнилися від радянського ярма з падінням СРСР.

Фальшивий пацифізм путіністів, як лівих, так і правих, не спрямований на мирне життя в Україні. Якби це було так, вони б відкинули тих, хто загрожував миру, загарбників, і підтримали б справу українського народу. **Його метою є тріумф терористичного режиму в Москві, диктатури, армія якої чинила всілякі звірства проти українського народу,** систематично атакуючи цивільне населення та вчиняючи масові вбивства, в яких чоловіків, жінок та дітей жорстоко стратили зі зв'язаними руками, як це можна було побачити на прикладі різанини, подібної до тієї, що була в Бучі та Ізюмі. Злочини, які дедалі більше нагадують звірства, скоєні диктатурами Гітлера та Сталіна.

Україна вже чотири роки самотужки протистоїть цьому варварству, і найменше, що ми, ті, хто живе в інших країнах і підтримує її справу, можемо зробити, це вимагати від наших політиків мобілізації всіх можливих ресурсів, щоб допомогти українському народу чинити опір і перемогти загарбників. Україна вже показала, що Росію можна перемогти, як і СРСР в Афганістані в 1989 році, народом, менш озброєним, ніж українці. Для цього потрібна політична воля та припинення вагань. Захід не може дозволити такому хулігану, як Путін, уникнути покарання, не лише тому, що це було б морально огидно, але й через наслідки для нашої власної безпеки: Росія довела, що є загрозою для миру в Європі, і ми не повинні залишатися байдужими перед обличчям цього, бо якщо ми це зробимо, завтра інші країни, навіть деякі члени НАТО, можуть зазнати такої ж долі, як і український народ.

Звісно, ​​я знаю, що загроза сильної Росії проти слабкого Заходу не турбує ні фальшивих антиімперіалістів, ні фальшивих патріотів, бо обидва переконані, що можуть отримати вигоду від потенційної перемоги такого злочинця, як Путін, проти України. Я не маю наміру переконувати таких людей ні в чому. Вони вже показали, на чиєму вони боці в боротьбі між цивілізацією та варварством. Моя єдина надія полягає в тому, що їхнє бажання побачити український народ переможеним, а Путіна переможцем зрештою зазнає невдачі.

Слава Україні!

---

Фото: Володимир Леуш. Статуя Матері-України в Києві.